Цемент як основний будівельний матеріал сьогоднішнього дня пройшов довгий шлях із давніх цивілізацій. Для нас зараз очевидно, що в будь-якому будівництві, крім цегли або каменю, задіяний саме він – цемент, адже ще до нашої ери людство шукало склад швидкотвердіючої речовини, здатної скріплювати стіни пірамід, кріпосних стін та величних храмів. Але тоді будівельники мали у вільному доступі лише гіпс та вапно, у деяких регіонах – ще й вулканічні породи, з якими експериментували, додаючи до них домішки тваринного походження і змішуючи з водою у різних пропорціях.
До речі, досліди були досить успішними: багато монументальних споруд старовини захоплюють нас і донині – та ж Китайська стіна, грандіозні будови стародавнього Риму.
Цемент у тому вигляді, до якого ми звикли, з'явився лише після 1844 року, а в Росії та Україні його почали активно випускати аж наприкінці ХІХ століття, і то на території Польщі, яка тоді входила до складу Росії. Що це за матеріал, звідки беруться його властивості? З латинського слово "цемент" перекладається як "битий камінь". І не дивно, адже виробництво цементу полягає в тому, що вапно та глинисті породи плавлять, у результаті чого утворюються гранули – клінкер. Клінкер змішують з невеликою кількістю гіпсу та ретельно подрібнюють.
Готовий продукт належить до т.зв. гідравлічним речовинам – це означає, що міцність та затвердіння стають можливими лише за наявності води. А після хімічних реакцій під час виробництва цементу утворюються сполуки, нерозчинні у питній воді.
Треба сказати, що все не так просто, як може здатися: багато поколінь учених чаклували над ідеальними пропорціями складових, найкращою температурою та іншими умовами виробництва, щоб створити те, що ми сьогодні називаємо цементом.
Залежно від складу виділяють багато видів цементу, серед яких на першому місці за обсягом випуску – портландцемент. Для його виробництва найкращою основою вважається мергель – порода, яка займає перехідне становище від вапняків до глини. Портландцемент, у свою чергу, включає кілька додаткових видів, наприклад, білий і кольоровий (з пігментними добавками), дорожній, гідрофобний і т.д.
Історія портландцементу починається в жовтні 1824 року, коли Джозеф Аспдін, муляр, який жив у Йоркширі, запатентував результат своїх багаторічних досліджень і привласнив йому назву "портландський цемент", за аналогією з портландським каменем (вважається, що через схожість кольору обох матеріалів).
Чому ж цемент незамінний у будівництві? Звичайно, причиною є його міцність, здатність витримувати тиск величезних конструкцій. Цемент у всьому світі класифікують саме за цією ознакою, виділяючи кілька марок, що позначаються буквою "М" та відповідною цифрою. Цифра – це показник того, скільки кілограмів може витримати 1 квадратний сантиметр готового цементу або бетону (адже саме бетон є кінцевим продуктом, що виготовляється з цементу). Існує, наприклад, цемент М-150, М-400, М-500. Для портландцементу найпоширенішими є такі марки: цемент М-400, М-500, М-550 та М-600. При цьому матеріали з показником 600 і вище мають таку міцність, що використовуються для будівництва військових об'єктів. Треба сказати, що цемент М-500 значно поступається 600-му, розрив у міцності з-поміж них досить значний.
Тим, хто мав у своєму житті мало справи з будівництвом, вибрати цемент буде непросто. Тому не завадить пара простих порад щодо визначення якості матеріалу. По-перше, потрібно звертати увагу на дату виготовлення та враховувати, що активні властивості цементу з кожним місяцем знижуються на кілька відсотків. Тобто через рік зберігання він втратить більше половини тих якостей, заради яких ви його купуєте.
По-друге, варто оцінити фактуру матеріалу, взявши його в руку: хороший цемент, як пісок, просочиться крізь пальці, а цемент, який неправильно або занадто довго зберігали, зіб'ється в грудку.
І нехай те, що ви будуєте, буде таким самим міцним, як творіння наших предків-зодчих, і стане гідною спадщиною для нащадків!